розділ механіки

1) ( розділ механіки) dynamics

2) (розвиток, зміна) dynamics, behaviour

3) (рух, дія) movement, action

\

\ \ \ \ \ Цей багатомовний термінологічний словник містить найбільш поширені терміни з металознавства та їх визначення. Така форма викладу матеріалу визначила дві принципові особливості словника, що виділяють його серед аналогічних видань з металознавства. По-перше, на відміну від звичайних словників, тлумачення дозволяють доповнити визначення терміна необхідною інформацією і зробити термін більш зрозумілим, а на відміну від енциклопедій, тлумачення даються в дуже стислій формі, а не у вигляді розгорнутої інформації, як це прийнято в енциклопедичних виданнях. По-друге, подання матеріалу в такому компактному вигляді посилило авторське ставлення до визначень і тлумачень термінів, тому більшість із них розроблено і наводяться вперше і, незважаючи на прагнення авторів надати їх вмісту універсального характеру, вони в окремих випадках можуть відзначатись суб'єктивізмом. Ці особливості дають підставу вважати цей термінологічний словник, no суті, монографією, в якій авторський колектив виклав своє розуміння сучасного металознавства. Основою видання, що містить україномовні терміни та їх визначення, став багатомовний тлумачний словник "Металлы. Строение. Свойства. Обработка" (М.: Издательский Центр "Наука и техника", 1999. -710 с.).

\ \ \ \ \ Авторський колектив, що працював над вибором та уточненням сенсу російських термінів, а також знаходженням найбільш точних іншомовних термінів, представлений за такими разділами: фізичне металознавство — Блантер М. С.; металознавство і термічне обробка — Прусаков Б. О.; кристалографія і рентгенографія — Новіков В. Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Кершенбаум В. Я.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Мухін Г. Г.; корозія металів і покриття — Пучков Ю. О.

\ \ \ \ \ У підготовці книги взяв участь також В.К. Портной (французькі терміни в галузі фізичного металознавства).

\ \ \ \ \ Підготовку до видання п'ятимовного термінологічного словника, корегування тексту, підбір та визначення термінів українською мовою, здійснено авторським колективом Запорізького національного технічного університету у складі (за розділами): фізичне металознавство — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство і термічне обробка — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.

\ \ \ \ \ Ольшанецький В.Ю.; кристалографія і рентгенографія — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Бєліков С.Б., Ольшанецький В.Ю.; корозія металів і покриття — Бєліков С.Б.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник містить 5500 термінів і їх визначень з усіх розділів сучасного металознавства: кристалізації, перетворень у твердому стані, структури і фазового стану металів і сплавів, кристалографії і дефектів кристалічної будови, пластичної деформації і рекристалізації, теорії дисперсійного твердіння, дифузії, твердофазного і рідиннофазного спікання порошкових матеріалів, тертя і зношування, корозії і нанесення покрить. Він також містить основні поняття з галузі термічної обробки (відпал, загартування і відпуск, процеси нагрівання й охолодження, термомехнічна обробка), а також з галузі хімікотермічної обробки (дифузійне насичення неметалами і металами, процеси комбінованого насичення, контрольовані атмосфери). Наведено терміни і визначення, що характеризують основні властивості металів і сплавів (механічні, фізичні, корозійні), нові види обробки металевих матеріалів (лазерним випромінюванням, електронними пучками, плазмою), а також залишкові напруги і дефекти, що виникають при термічній, хімікотермічній і термопластичній обробках. У великій кількості в словнику наведені металеві сплави зі спеціальними назвами, що набули поширення в промисловості, а також описано властивості і походження назв багатьох металів.

\ \ \ \ \ Терміни подано п'ятьма мовами: англійською (е), німецькою (d), французькою (f), російською та українською. Визначення і тлумачення даються російською та українською мовами. Словник складається з двох частин: основної — власне термінологічного словника, що містить терміни, їх визначення і тлумачення, і допоміжної — покажчиків до основної частини словника англійською, німецькою і французькою мовами. Терміни російською мовою розташовані за абеткою. Багатоскладові терміни наведені без інверсії.

\ \ \ \ \ Іншомовні еквіваленти термінів або ідентичні російським, або до них наближені. Їх значення насамперед наводяться до основного, російського терміна. При наявності російських синонімів написання іншомовних еквівалентів наводиться в розділах, до яких відноситься синонім. При цьому визначення терміна російською (українською) мовою не повторюється, а після синоніма робиться посилання на основний термін. У випадку відсутності еквівалентів у будьякій мові ставиться (—). Іншомовні еквіваленти, отримані прямим перекладом з російської мови, позначені (*).

\ \ \ \ \ При розробці визначень використовувався принцип взаємозалежності похідних термінів від основних: повне визначення дається основному терміну, а у визначенні похідного терміна наводиться тільки та його частина, що має розпізнавальну ознаку, характерну для похідного терміна. Наприклад, визначення поняття "хімікотермічна обробка" є основним стосовно різних видів цієї обробки. Тому визначення цього терміна не повторюється при визначенні інших видів хімікотермічної обробки. Для одержання повного визначення похідних термінів їх необхідно поєднувати з визначеннями основних.

\ \ \ \ \ При багатозначності певного терміна для визначення галузі його застосування введено умовні скорочення (абревіатури), що наводяться безпосередньо після терміна. Наприклад, запис "пилові відходи (ПМ)" означає, що термін "пилові відходи" поширюється тільки на порошкову металургію (ПМ).Умовні скорочення: К — корозія; ММ — металеві матеріали; ПМ — порошкова металургія; ЗВ — зварювання; Ст — сталі; Т — трибологія; ТТ — тверде тіло; У — утома; Х — хімія; ХТО — хімікотермічна обробка.

\ \ \ \ \ Допоміжна частина словника містить покажчики термінів англійською, французькою і німецькою мовами і призначена для полегшення пошуку потрібного терміна відповідною мовою в основній частині словника. Терміни розташовано без інверсії за абеткою. Після кожного терміна зазначено сторінку, на якій він наведений в основній частині словника.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник розроблено на основі аналізу ДОСТов, спеціальних закордонних видань з термінології, підручників і оригінальної літератури з металознавства, матеріалів періодичної преси, а також загальних і спеціальних англоросійських і німецькоросійських словників. Автори будуть вдячні за будьякі пропозиції щодо поліпшення видання.

\ \ \ \ \ Авторський колектив висловлює глибоку вдячність Зінаїді Володимирівні Ігнатьєвій за допомогу в підготовці словника до видання, а також співробітникам видавництва "Мотор-Січ" за здійснення проекту видання термінологічного словника українською мовою.

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

ЕТОЛОГІЯ - біологічна дисципліна, що досліджує поведінку тварин і біологічні засади поведінки людини. Вчення про поведінку бере початок у таких традиційних галузях знання, як психологія, фізіологія та зоологія. Згодом на їх основі сформувалися порівняльна психологія та зоопсихологія, еволюційний аналіз поведінки та Е., яка певного мірою є синтезом згаданих вище дисциплін. Попередником сучасного наукового підходу до вивчення поведінки тварин є Дарвін. Його теорія природного добору дозволяє розглядати поведінку на еволюційних засадах, становить ключовий аспект сучасної Е. Погляди Дарвіна на інстинкт є підґрунтям поглядів засновників класичної Е. Значної ваги набули також висновки Дарвіна про еволюційну єдність людини та представників тваринного світу. Засновниками класичної Е. є австр. вчений Лоренц та голланд. вчений Тинберген. Характерною рисою їх досліджень стала спроба поєднати еволюційне, або функціональне, розуміння суті поведінки з розкриттям причин та механізмів поведінкових актів, а також наголошення на необхідності безпосереднього вивчення поведінки тварин у природному середовищі. Дослідник поведінки має дати відповіді на наступні запитання: які причини конкретного поведінкового акту, що його здійснює тварина; як відбувається становлення цього акту в процесі онтогенезу; яке значення він має для виживання; як відбувалася його еволюція? Концептуальне становлення класичної Е. завершилося у 1950-х рр. У 1960-ті рр. виникла об'єктивна потреба пояснення механізмів поведінкових явищ на всіх рівнях організації живого, а отже, й необхідність тіснішої взаємодії Е. з іншими біологічними дисциплінами. На основі подальшого розвитку міждисциплінарних зв'язків утворився комплекс суміжних дисциплін, що вивчають усі рівні організації та регуляції поведінки в процесах онто- та філогенезу. Вони об'єднуються під загальною назвою синтетичної Е. Згідно з Тинбергеном, внаслідок злиття класичної Е. з нейрофізіологією, багатьма розділами психології, екології, еволюційного вчення та генетики етологами слід вважати усіх біологічно орієнтованих дослідників поведінки. Науковий підхід Лоренца та Тинбергена вирізнявся значною філософською спрямованістю й не лише вплинув на подальший розвиток науки про поведінку, а й стимулював бурхливі дискусії в гуманітарних науках.

en\ \ discontinuous precipitation

Вінер, Норберт (1894, Колумбія, шт М. іссурі - 1964) - амер. учений, один із фундаторів кібернетики, філософ. Навчався у Сантаяни і Ройса (Гарвард), Рассела і Харді (Кембридж), Гільберта і Гуссерля (Геттинген). На формування світогляду В., його творчих інтересів вплинули ідеї Ляйбніца, К'єркегора, Гіббса Р. анні праці В. стосувалися переважно проблем математичної логіки і основ математики. В. був рішучим противником поділу математики на чисту і прикладну, вважаючи її наукою єдиною, цілісною, органічно пов'язаною з багатьма іншими науками. Від серед. 20-х рр. математична творчість В. значною мірою почала визначатися також постановкою та вирішенням проблем у широкому спектрі наук - природничих, технічних і навіть соціальних. В. належить чимало важливих результатів у різних розділах математики, зокрема у математичному аналізі, теорії ймовірностей та загальній теорії тауберових теорем, теорії інтерполяції та екстраполяції та ін. В. досліджено важливий клас випадкових процесів, що носять його ім'я ("вінерові процеси") З. начну увагу В. приділяв дослідженням проблем теоретичної фізики (статистичної механіки, квантової теорії, теорії відносності) та пов'язаних з нею наук.

[br]

Осн. тв.: "Кібернетика..." (1948); "Кібернетика і суспільство" (1950).

ЕВРИСТИКА ( від грецьк. ενρίσυω - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Поняття "Е." виникло у Стародавній Греції як метод навчання, що його застосовував Сократп. Пізніше Е. почали називати науку, що вивчає творчу діяльність. Її основним завданням є створення моделей пошуку нового розв'язання завдання. Е. становить комплексну галузь знань, що об'єднує ряд розділів філософії, психології, кібернетики, лінгвістики, теорії інформації, наукової організації праці. Центральне місце в ній посідає психологія творчого мислення, яка досліджує механізми розв'язання різних проблемних ситуацій. Евристичні моменти виявляються тоді, коли наявні умови не підказують людині способу розв'язання певного завдання і минулий досвід не містить у собі готової схеми, що могла б бути застосована за даних умов Д. ля виходу з проблемної ситуації створюють нову стратегію діяльності. До Е. входить також дослідження умов формування здібностей людини до творчої інтелектуальної діяльності - евристичного навчання і методів його організації. Значення Е. особливо зростає з прискоренням науково-технічного прогресу, з розширенням кола проблем, які потребують розв'язання. Необхідність таких досліджень спричиняється, зокрема, використанням для розв'язання різних завдань ЕОМ. Розвиток кібернетики зумовив виникнення евристичного програмування (спеціального напряму в моделюванні розумової діяльності засобами електронної техніки), яке застосовується, коли людина може оцінювати результати відповідного процесу, але не може дати точного його опису. З цією метою створюються різновиди евристичних програм, які моделюють розв'язання завдань людиною.

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).